З Днем художника!
Дорогі друзі, шановні митці!
Щиро вітаємо вас із професійним святом - Днем художника!
Ви володієте особливим даром - бачити прекрасне, помічати те, повз що інші проходять, і передавати свої почуття, думки та мрії мовою кольорів і образів.
Ваші картини дарують радість, надихають, спонукають замислитися, торкаються найпотаємніших струн людської душі. У ваших роботах живуть краса нашої землі, любов до життя, пам’ять, надія та віра в майбутнє.
Бажаємо вам невичерпного натхнення, творчої свободи, нових задумів і сміливих відкриттів! Нехай кожен день приносить нові барви, кожна робота знаходить свого поціновувача, а ваша творчість залишає добрий і світлий слід у серцях людей.
Миру вам, міцного здоров’я, душевного тепла, радості та любові!
Зі святом, дорогі художники!
З повагою,
команда art-max.biz.ua.
Експозиція «Музейна резиденція»: Федір Захаров «Відображення почуттів»
Перший приватний музей українського сучасного мистецтва представляє творчий спадок Народного художника України та випускника інституту ім. В.І. Сурікова – Федора Захарова (1919–1994).
Становлення митця відбувалося у 1950-х роках у Криму, де він викладав у художньому училищі ім. М.С. Самокиша. Згодом, повністю зосередившись на творчості в Ялті та регулярно відвідуючи Седнівські пленери, Захаров виробив унікальну мальовничу пластику. Його пошуки в царині повітряного середовища та світлових рефлексів збагатили традицію кримської школи, закріпивши за ним статус «вітчизняного імпресіоніста».
Тематична різноманітність виставки – понад півсотні робіт, серед яких жанрові натюрморти, денні та нічні пейзажі – демонструє дивовижну здатність майстра трансформувати повсякденну натуру у сильний художній образ.
Сюжети його картин прості й близькі кожному – художник фокусувався на красі, що поруч, і створював неймовірні «пейзажі настрою». На виставці на вас чекають соковита зеленість літа, свіжість зимового снігу, глибоке нічне небо та ніжні натюрморти. Понад 50 робіт майстра заряджають глядача незмінною енергією та легкістю авторського натхнення.
Приходьте наповнитися проникливим баченням художника – виставка чекає на вас протягом усього літа, до 13 вересня.
Адреса: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 44-А
Більше інформації: https://modern-museum.org.ua/event/fedir-zakharov-vidobrazhennia-pochuttiv/
Я сколихнув цей світ
Виставка Івана Марчука в Музеї Києва триває до 21 червня 2026 року
12 березня 2026 року в Музеї історії міста Києва була відкрита ювілейна виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» присвячена 90-річчю художника. Враховуючи величезний інтерес громадськості до робіт майстра було прийнято рішення щодо продовження роботи виставки до 21 червня 2026 року. Музей пояснює рішення про продовження щоденним живим відгуком аудиторії. Відвідувачі не лише приходять одного разу - вони повертаються знову, ділять емоційний досвід із близькими та відкривають полотна Марчука з нового боку під час кожного візиту. Саме ця глибина контакту між глядачем і мистецтвом стала головним аргументом на користь того, щоб надати можливість ще більшій кількості людей побачити і пережити цю експозицію.
Музей також зазначив, що виставка не залишатиметься статичною: її концепція передбачає певні зміни та оновлення впродовж усього часу показу. Таким чином, навіть ті, хто вже відвідав «Я сколихнув цей світ», матимуть привід повернутися - щоб побачити щось нове й несподіване в роботах Маестро.
Іван Марчук - один із найвідоміших українських художників сучасності, засновник власного живописного стилю «пльонтанізм». Його роботи зберігаються в приватних і музейних колекціях по всьому світу. Виставка «Я сколихнув цей світ» є ювілейною і присвячена творчому шляху митця. Експозиція охоплює твори різних періодів і дає змогу простежити еволюцію авторського почерку - від ранніх робіт до зрілих полотен, у яких органічно поєднуються містика, природа й глибокий психологізм.
Музей історії міста Києва наголошує: виставка живе, дихає і продовжуватиме відкриватися по-новому. Заклад обіцяє слідкувати за анонсами спеціальних подій і програм, що супроводжуватимуть експозицію впродовж наступного року.
Вхід - за умовами музею.
Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 7
+38 044 520 2825
095 234 9315
«Пори року в Ботанічному саду»
21.05.26 – 28.06.26
У Музеї сучасного мистецтва України триває виставка «Пори року в Ботанічному саду», представлена в межах музейного проєкту «Сімейні цінності – Родинні зв’язки». Експозиція об’єднала твори двох мисткинь — Лариси та Ірини Годунових, творчість яких стала продовженням родинної художньої традиції, сформованої кількома поколіннями.
Проєкт «Сімейні цінності – Родинні зв’язки» уже багато років знайомить глядачів із творчими династіями, де мистецтво передається як важлива сімейна цінність. Родина Годунових — яскравий приклад такої спадкоємності, у якій любов до живопису, уважність до природи та професійне художнє бачення формувалися у родинному колі.
Важливу роль у творчому становленні мисткинь відіграв художник Олександр Годунов (1916–2002) — батько Лариси та дідусь Ірини. Його твори зберігаються у музейних колекціях, а багаторічна праця у художній студії була присвячена вихованню молодих митців та розвитку уважного ставлення до навколишнього світу. Велику підтримку творчій родині надавала й Тетяна Годунова (1923–2013), яка створювала атмосферу гармонії, натхнення та любові до мистецтва.
Лариса Годунова — випускниця Київського художнього інституту, де навчалася у Тетяни Яблонської. З кінця 1960-х років мисткиня бере участь у міжнародних виставках, є членом Національної спілки художників України, а її твори представлені у музейних і приватних колекціях України та за кордоном.
Ірина Годунова закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, навчалася у майстерні Федора Гуменюка. Художниця працює у сфері монументального мистецтва, іконопису та реставрації, а також багато років співпрацює з Національним історико-культурним заповідником «Качанівка».
Центральною темою виставки став Ботанічний сад — один із найулюбленіших київських просторів, що роками надихав художниць. Саме природа, зміна сезонів, світло та кольорові стани стали основою для створення живописних робіт, представлених у виставковому просторі музею.
У творах Лариси Годунової переважає емоційна виразність і тонке відчуття кольору, тоді як Ірина Годунова працює більш декоративно, поєднуючи символічність образів із досвідом монументального живопису та іконопису. Попри різність художніх почерків, обох мисткинь об’єднує вірність традиціям української живописної школи та глибоке захоплення красою природи.
Виставка «Пори року в Ботанічному саду» стала ще одним свідченням багатства творчого світу родини Годунових та важливості мистецької спадкоємності між поколіннями.
Запрошуємо відвідати виставку у Музеї сучасного мистецтва України.
Більше інформації на сайті
«Миттєвості натхнення»
Перший приватний музей сучасного українського мистецтва
Національний історично-культурний заповідник «Качанівка»
12.05.26 – 26.08.26
У Національному історично-культурному заповіднику «Качанівка» стартувала виставка «Миттєвості натхнення» — новий проєкт «Арт-Вояж» Першого приватного музею сучасного українського мистецтва.
Експозиція представлена у просторі, який уже багато років залишається одним із важливих осередків української культурної традиції. Саме Качанівка свого часу надихала Тараса Шевченка, Миколу Гоголя, Марка Вовчка, Іллю Рєпіна, Миколу Ге та інших видатних митців і діячів культури.
До виставки увійшли роботи з музейної колекції, що налічує понад 6 тисяч творів. Експозиція об’єднала художників із різних регіонів України — Києва, Закарпаття, Львова, Харкова та Криму. Серед авторів — Володимир Реунов, Борис Михайлов, Іван Тюха, Сергій Дуплій, Григорій Файнерман, Іван та Лариса Бровді, Юрій Герц, Віктор Толочко, Володимир Патик та інші відомі українські митці.
Організатори зазначають, що виставка покликана створити простір для уважного споглядання та внутрішнього діалогу з мистецтвом. Через живописні образи, кольори та емоційні стани проєкт звертається до тем пам’яті, натхнення та особистих переживань.
Реалізація виставки стала можливою за підтримки Благодійного фонду Сергія Цюпка, який сприяє популяризації українського мистецтва та розвитку виставкових ініціатив.
Виставка триватиме у залах Національного історично-культурного заповідника «Качанівка» до 26.08.2026.
Чернігівська область,
селище Качанівка, вул. Глінки,1
Вхід вільний
Більше про виставку на сайті Музею
Закрили собою світ
До 40-ліття Чорнобильської катастрофи
40 років... Для моїх ровесників це не просто відлік часу. Це повернення в пам’яті до тих рокових днів квітня 1986 року, коли людство, не знаючи що трапилось, було на грані великої глобальної катастрофи. В ті дні кращі з найкращих синів нашої батьківщини вступили в смертельну боротьбу з ядерною стихією захищаючи саме Життя. 26 квітня 1986 року.
Про Чорнобильську катастрофу, учасників ліквідації її наслідків, перебіг подій написано, показано немало. Але й сьогодні варто почути цих героїв, хоча б окремі їх коментарі та враження очевидців цього подвигу.
Лейтенант Володимир Правик, тоді йому було майже 24 роки, випускник пожежно-технічного училища, люблячий чоловік, молодий батько.
В перші секунди аварії Правик моментально вірно оцінив обстановку. Його підрозділ першим прибув на місце аварії і за всіма правилами молодий лейтенант став першим керівником гасіння велетенської пожежі, що могла відразу перерости в катастрофу. Піднявшись на дах, він нарахував вісім палаючих зон. Головна з них – палаюча покрівля машинного залу, вогонь з якої готується перекинутись на інші блоки станції. Вірне сміливе рішення і командир веде своїх бійців на ревуче полум’я покрівлі машинного залу, по драбині, з пожежними водяними рукавами на тридцятиметрову висоту атомного енергоблоку. Жоден пожежник не залишився в ваганнях біля об’єкту. Всі розуміли на що ідуть. Всі. Без винятку.
Покрівля палала у них під ногами. Плавилось і текло бітумне покриття даху. Розплавлена маса заливала чоботи, обпікала ноги. Вони терпіли цю біль. Терпіння – це особливість їх професії. Поливаючи один одного водою, вони крок за кроком наступали на вогонь, намагались його загасити. Вогонь не здавався. Та була надія, що скоро буде підкріплення. І воно прийшло.
Не пройшло і п’яти хвилин, як до Правика підбіг його товариш Віталій Кібенок, такий же лейтенант, однокашник по училищу. Оцінка ситуації і рішення: негайно додатково тушити пожежу із середини, з машинного залу. Діяли негайно. Усвідомлення, що поряд друзі, колеги прибавляло сил, хоча вже здавалось що вони вичерпуються. «Триматись!» наказав сам собі Правик, а перед очима вже плавали рожеві кілечка. А в голос він скомандував: «Забезпечте піну на третій енергоблок. Бути готовими там зустріти вогонь». Цей наказ прийняв Іван Бутрименко, старший сержант, відмінний командир відділення. Наказ Іван і його бійці виконали.
На даху увагу Правика привернули білі куски якоїсь речовини, розкидані поряд, які поблискували блідим світлом. Навколо них все плавилось і диміло. Ці куски треба було негайно скинути з даху. Він подав приклад, але відразу пропалив свої випробувані рукавиці, які захищають від будь якого вогню. «Графіт! – збагнув моментально. Розпалений, температура півтори тисячі градусів. Радіоактивний..». Але перші куски радіаційного графіту все ж таки бійці скинули вниз. Пізніше цей вкрай небезпечний графіт пробували зачищати спеціальними роботами, які не витримали такого навантаження. І знову саме люди змогли це зробити.
Час летів. І вже через сім хвилин після аварії керівництво тушінням пожежі взяв на себе майор Леонід Телятніков, начальник пожежної частини, який був у відпустці, але знаходився в місті Прип’ять. Високо оцінивши умілі дії лейтенантів Правика і Кібенка, він розумів, яка небезпека загрожує бійцям. Зрозумів, але відступати вони не могли, інакше поставлять під загрозу життя багатьох людей. Залишитись – значить спасти їх ціною свого життя. Вони залишилися. Біля самого жерла вогню діяли Правик і Кібенок зі своїми бійцями. Він приєднався до них. На допомогу.
Бій продовжувався. Від напруженої роботи німіли руки, ломило спину, підкошувались ноги. Але ніхто не залишав свій пост. Приймаючи вогонь на себе, вони думали, що треба вистояти. На третю годину пожежі нестерпна спека примусила зняти захисні маски, бо діяти в них стало неможливо. Мутило, до горла підкочувалась тошнота. Правик бачив це і у своїх бійців. Самим обезсиленим він наказав відступити. Це був єдиний наказ, який ніхто не хотів виконувати. Падали на коліна, підіймались і знову вперто атакували вогонь.Тільки втрата свідомості виводила із строю бійців, або коли вже випускали із рук і не могли тримати важкі пожежні рукава-шланги. Прибулі на зміну команди сміливо включались в бій, проявляючи героїзм і витримку, забезпечили остаточну перемогу над катастрофічною пожежею.
Коли в лікарні першим бійцям запропонують описати свої дії, то не всі сможуть примати ручку в обпалених руках. Правик теж не зможе, від страшних опіків у нього навіть почорніли руки. Бійці тримались, вони не стогнати від болю, хіба що коли будуть в півсвідомості. Правик знайшов сили, щоб назвати прізвища тих, хто в час серйозного випробування його не підвів і з честю виконав свій обов’язок: Іван Бутрименко, Анатолій Хахаров, Андрій Король, Володимир Прищепа, Іван та Леонід Шаврей, Олександр Петровський, Віктор і Сергій Легун, Андрій Половінкін, Микола Нечипоренко, Володимир Палагеча, Григорій Хміль.. Весь особовий склад його караулу... Також з ними боролися з пожежою Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тищура та інші бійці з перших 28 пожежників задокументованих на перші виїзди до ЧАЕС 26 квітня.
Цей список можемо доповнити іменами багатьох бійців, які продовжили справу тих, хто був першим на даху палаючої станції. Великою ціною далась нашому народу Чорнобильська катастрофа. Отримані героями нагороди не повернуть їх до нас. Тому ніхто не забуде подвиг тих, які були першими у боротьбі з ядерною стихією, стали шеренгою номер один у боротьбі з ядерною катастрофою.
Пам’ятаємо...
Федір Півень, учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,
полковник міліції у відставці,
колишній співробітник МВС та НАВС України
Команда Art-Max
